Відомий майстер-лучник зорганізував змагання серед своїх учнів, щоб оцінити рівень їхньої підготовки. Якогось дня на одному з дерев, що росли в кінці галяви, повісили дерев'яний диск із червоним кружальцем посередині. Далеко на другому кінці галяви провели лінію, за якою стояли змагальники. Один із хлопців сміливо виступив перший, бажаючи показати свою відвагу. Міцно стиснув лук і стрілу, потім став у позицію, готовий до пострілу.
- Учителю, чи можна мені стріляти? - запитав він.
Учитель, який уважно дивився на нього, спитав:
- Чи бачиш оті великі дерева, що нас оточують?
- Так, учителю, чудово бачу їх довкруж галяви.
- Добре, - сказав майстер, - іди до решти, оскільки ти іще не готовий.
Здивований учень поклав лук і приєднався до товаришів.
Наперед виступив другий змагальник. Узяв лук, стрілу й уважно вимірив. Майстер став побіч лучника і запитав його:
- Чи бачиш мене?
- Так, учителю, я бачу Вас. Ви стоїте поруч зі мною.
- Повернися до своїх товаришів і сядь із ними, - знову промовив учитель. - Ти ніколи не зможеш влучити у диск!
Всі учасники, один за одним, брали луки і готувалися випустити стріли, та кожного разу вчитель ставив їм запитання і вислуховував відповідь. І повертав їх на місце. Зібравшись докупи, вони стали перешіптуватися від здивування. Жоден із них не випустив бодай одної стріли.
Тоді вийшов наймолодший з учнів і мовчки став збоку. Натягнув лук, а далі завмер, поглядом втупившись перед собою.
- Чи бачих птахів, що летять понад лісом? - спитав учитель.
- Ні, не бачу їх.
- Чи бачиш дерево, на якому висить щит?
- Ні, вчителю, я його не бачу.
- А може, бачиш хоча би щит?
- Ні, вчителю, не бачу його.
З громади учнів почувся сміх. Як цей хлопчина влучить у щит, якщо не може його вирізнити посеред галяви? Проте вчитель вгамував їх і спокійно спитав хлопця:
- То скажи мені, що ти бачиш?
- Бачу червоне кружальце, - відповів хлопчина.
- Чудово, - ствердив учитель. - Можеш стріляти.
Стріла зі свистом прошила повітря і, здригаючись, зупинилася посередині червоного кружальця, намальованого на дерев'яному щиті.
"Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно" (Лк.10, 41-42)
- Учителю, чи можна мені стріляти? - запитав він.
Учитель, який уважно дивився на нього, спитав:
- Чи бачиш оті великі дерева, що нас оточують?
- Так, учителю, чудово бачу їх довкруж галяви.
- Добре, - сказав майстер, - іди до решти, оскільки ти іще не готовий.
Здивований учень поклав лук і приєднався до товаришів.
Наперед виступив другий змагальник. Узяв лук, стрілу й уважно вимірив. Майстер став побіч лучника і запитав його:
- Чи бачиш мене?
- Так, учителю, я бачу Вас. Ви стоїте поруч зі мною.
- Повернися до своїх товаришів і сядь із ними, - знову промовив учитель. - Ти ніколи не зможеш влучити у диск!
Всі учасники, один за одним, брали луки і готувалися випустити стріли, та кожного разу вчитель ставив їм запитання і вислуховував відповідь. І повертав їх на місце. Зібравшись докупи, вони стали перешіптуватися від здивування. Жоден із них не випустив бодай одної стріли.
Тоді вийшов наймолодший з учнів і мовчки став збоку. Натягнув лук, а далі завмер, поглядом втупившись перед собою.
- Чи бачих птахів, що летять понад лісом? - спитав учитель.
- Ні, не бачу їх.
- Чи бачиш дерево, на якому висить щит?
- Ні, вчителю, я його не бачу.
- А може, бачиш хоча би щит?
- Ні, вчителю, не бачу його.
З громади учнів почувся сміх. Як цей хлопчина влучить у щит, якщо не може його вирізнити посеред галяви? Проте вчитель вгамував їх і спокійно спитав хлопця:
- То скажи мені, що ти бачиш?
- Бачу червоне кружальце, - відповів хлопчина.
- Чудово, - ствердив учитель. - Можеш стріляти.
Стріла зі свистом прошила повітря і, здригаючись, зупинилася посередині червоного кружальця, намальованого на дерев'яному щиті.
"Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно" (Лк.10, 41-42)
