Сьогодні Православна Церква молитовно згадує святого сповідника Іоанна Руського. Він народився в кінці XVII століття в Україні і виховувався в благочесті та любові до Церкви Божої. Досягнувши зрілого віку Іоанн був покликаний на військову службу. Служив він простим солдатом та брав участь в російсько-турецькій війні. Під час Прутського походу 1711 року Іоанн разом з іншими воїнами потрапив у полон до татар. Вони продали його начальнику турецької кінноти, а той привіз руського полоненого до себе на батьківщину, до Малої Азії, в селище Прокіп.
Полонених воїнів-християн турки прагнули обернути в мусульманство: одних вмовляли і спокушали, інших, стійкіших, били і мучили. Та святий Іоанн не спокусився обіцяними земними благами і мужньо переношував жорстокості, приниження і побої. Його часто мучив господар сподіваючись, що його раб прийме мусульманство. Проте святий Іоанн рішуче опирався волі свого пана і відповідав: «Ні погрозами, ні обіцянками багатства і насолоди ти не зможеш відмовити мене від святої моєї віри. Я народився християнином, християнином і помру». Сміливі слова і тверда віра сповідника, його безстрашність і праведне життя пом'якшили жорстоке серце пана. Він перестав мучити полоненого, не примушував більше до зречення від християнства, а примусив тільки дивитися за худобою, прибирати в стайні. Тут же в стійні було поставлене для Іоанна ліжко.
З ранку до пізнього вечора угодник Божий служив своєму пану, сумлінно виконуючи всі його накази. Інші раби нерідко знущалися з нього, бачачи його старанність. Праведний Іоанн ніколи не сердився на них, навпаки, при нагоді допомагав їм в роботі та утішав у біді. Таке щире добросердя святого прийшлося до душі господарю. І він настільки почав довіряти праведному Іоанну і поважати за чесність і благородство, що запропонував йому жити як вільному. Проте подвижник вважав за краще залишитися в стайні, де щоночі міг безперешкодно молитися, зміцнюючись в добрі й любові до Бога і людей.
Іноді він покидав свій тихий притулок і під покривом ночі приходив до храму святого великомученика Георгія, де старанно молився, преклонивши коліна. У цьому ж храмі у свята він причащався Святих Христових Тайн. Не зважаючи на свою бідність, святий Іоанн завжди допомагав потребуючим.
Господь явив через свого святого і явні чудеса. Одного разу його господар вирушив у паломництво до Мекки. У ці дні його дружина запросила на обід родичів і друзів чоловіка, щоб помолитися про його благополучне повернення додому. Блаженний Іоанн прислужував в їдальні. І коли подавали улюблену страву господаря, господиня сказала Іоанну: «Як же радий би твій господар, Іване, якби він був тут і скуштував з нами цей плов!» Тоді Іоанн попросив дати йому блюдо, наповнене пловом, обіцяючи послати його до Мекки. Гостям це здалося дуже смішним. Господиня ж подумала, що він або сам захотів поласувати пловом, або вирішив віддати його якій-небудь бідній християнській родині, проте дала блюдо з їжею. Іоанн узяв блюдо і пішов у стайню. Ставши на коліна, він гаряче і від щирого серця молився Богу, щоб Він послав плов господарю. У своїй простоті блаженний був абсолютно упевнений, що Господь почує його молитву і що плов якимсь надприродним чином потрапить до Мекки. І дійсно, блюдо з пловом на очах Іоанна зникло. Блаженний конюх повернувся до господині і повідомив, що їжа відправлена до Мекки. Почувши це, гості засміялися і вирішили, що Іоанн сам усе з'їв і лише жартома розповів їм, що послав плов господарю.
Але як же всі здивувалися, коли господар повернувся і привіз домашнє мідне блюдо. Він розповів, що одного разу повернувся з великої мечеті в дім, який був замкнутий на ключ, і знайшов на столі блюдо з пловом. І на цьому блюді, як і на всьому мідному посуді в його будинку, було вигравійоване його ім'я. Всі були приголомшені цією розповіддю.
Звістка про чудо розповсюдилася по всьому селу і околицям. У той же час праведний Іоанн як і раніше служив своєму пану. Своїм життям він розчулив турків, і вони в захопленні почали називати його «Вели» - «Святий». Ніхто більше не сміливий кривдити руського раба.
Після декількох років, проведених у посту і молитві, Іоанн захворів. І, відчуваючи наближення кончини, призвав священика, щоб востаннє одержати благословення. Священик, побоюючись йти в будинок турецького начальника зі Святими Дарами, вклав Їх в яблуко і безпечно передав праведному Іоанну. Прославивши Господа, святий Іоанн причастився Святих Христових Тайн і відійшов до Господа 9 червня 1730 року. Господар передав тіло святого сповідника священикам.
Похоронили святого Іоанна за християнським звичаєм. Супроводжували тіло праведника на християнське кладовище зібралися майже всі християни цього міста. Через три з половиною роки були знайдені нетлінні мощі святого Іоанна і перенесені в храм святого великомученика Георгія.
Новий угодник Божий прославився численними благодатними чудесами. Віруючі християни з різних місць приходили для поклоніння святим мощам Іоанна Руського і одержували по його святих молитвах благодатні зцілення. Нового святого почитали не тільки православні християни, але і вірмени, і турки.
У 1881 році частина мощей була перенесена в руський монастир святого великомученика Пантелеймона на Афоні. Інша частина в 1924 році була поміщена в храмі святого Іоанна Руського на острові Евбія.
Пам'ять - 9 червня.
