Жив колись дуже сумний король, який мав слугу - чоловіка напрочуд щасливого. У нього завжди був широкий усміх на устах.
- Слуго, - спитав якось король, - у чому таємниця твоєї радости?
- Нема у мене жодної таємниці. Просто не маю причини бути сумним. Я щасливий, тому що можу тобі служити. Мешкаю з дружиною у будинку, який мені призначили. Маю їжу й одяг, а час від часу і кілька монет на веселощі.
Король покликав наймудрішого зі своїх радників:
- Я хочу розкрити таємницю щастя свого слуги.
- Не можеш розкрити таємниці його щастя.
Можеш хіба привласнити це щастя собі, якщо того бажаєш.
- Як?
- Я введу твого слугу у коло дев'яноста дев'яти.
- Що це означає?
- Зроби так, як як кажу.
Дотримуючись вказівок радника, король приготував торбинку, у якій містилося 99 золотих монет, і дав її своєму слузі зі словами:
- ей скарб належить тобі. Користуйся ним, але нікому не кажи, від кого його отримав.
Слуга ніколи не бачив стільки грошей. Став їх захоплено перелічувати: 20, 30, 40, 50, 60... 99! Розчарований, глянув на стіл, шукаючи монету, якої бракувало.
- ене обікрали! - вигукнув він. - Мене обікрали!
І знову шукав на столі, на підлозі, у торбинці, поміж одежею, у кишенях, під ліжком...
Купка блискучих монет на столі нагадувала йому, що має 99 золотих монет. Тільки 99! "99 монет - то великі гроші, - думав він. - Але однієї монети мені таки бракує. 99 не є круглим числом. 100 - кругле число, а 99 - ні!"
Обличчя слуги вже не нагадувало того, яким було раніше. Чоло наморщене, риси втратили погідність. Коли примружував очі, його вуста викривлювалися у потворній гримасі, показуючи зуби. Він-бо порахував, скільки мусив би працювати, аби заробити соту монету. Змусив би до праці ще й свою дружину і дітей. Може, десять, дванадцять років - але здобуде її!
Слуга увійшов до кола дев'яноста дев'яти!
Невдовзі король його звільнив. Не бажав-бо мати коло себе слугу, який завжди був у поганому настрої.
А якби ми здали собі справу, що отих наших 99 монет становить 100% скарбу? І що нічого нам не бракує, ніхто нічого від нас не забрав? Число 100 не є "круглішим" від 99. Це лише пастка, морквина, яку помістили нам перед носом, аби нас затуманити. Щоб наказати нам, змученим, у поганому настрої, нещасним, збайдужілим, - тягнути віз. Пастка, щоб ми ніколи не переставали тягнути. Скільки речей змінилося би, якби ми могли тішитися скарбами, якими володіємо!
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт" .
- Слуго, - спитав якось король, - у чому таємниця твоєї радости?
- Нема у мене жодної таємниці. Просто не маю причини бути сумним. Я щасливий, тому що можу тобі служити. Мешкаю з дружиною у будинку, який мені призначили. Маю їжу й одяг, а час від часу і кілька монет на веселощі.
Король покликав наймудрішого зі своїх радників:
- Я хочу розкрити таємницю щастя свого слуги.
- Не можеш розкрити таємниці його щастя.
Можеш хіба привласнити це щастя собі, якщо того бажаєш.
- Як?
- Я введу твого слугу у коло дев'яноста дев'яти.
- Що це означає?
- Зроби так, як як кажу.
Дотримуючись вказівок радника, король приготував торбинку, у якій містилося 99 золотих монет, і дав її своєму слузі зі словами:
- ей скарб належить тобі. Користуйся ним, але нікому не кажи, від кого його отримав.
Слуга ніколи не бачив стільки грошей. Став їх захоплено перелічувати: 20, 30, 40, 50, 60... 99! Розчарований, глянув на стіл, шукаючи монету, якої бракувало.
- ене обікрали! - вигукнув він. - Мене обікрали!
І знову шукав на столі, на підлозі, у торбинці, поміж одежею, у кишенях, під ліжком...
Купка блискучих монет на столі нагадувала йому, що має 99 золотих монет. Тільки 99! "99 монет - то великі гроші, - думав він. - Але однієї монети мені таки бракує. 99 не є круглим числом. 100 - кругле число, а 99 - ні!"
Обличчя слуги вже не нагадувало того, яким було раніше. Чоло наморщене, риси втратили погідність. Коли примружував очі, його вуста викривлювалися у потворній гримасі, показуючи зуби. Він-бо порахував, скільки мусив би працювати, аби заробити соту монету. Змусив би до праці ще й свою дружину і дітей. Може, десять, дванадцять років - але здобуде її!
Слуга увійшов до кола дев'яноста дев'яти!
Невдовзі король його звільнив. Не бажав-бо мати коло себе слугу, який завжди був у поганому настрої.
А якби ми здали собі справу, що отих наших 99 монет становить 100% скарбу? І що нічого нам не бракує, ніхто нічого від нас не забрав? Число 100 не є "круглішим" від 99. Це лише пастка, морквина, яку помістили нам перед носом, аби нас затуманити. Щоб наказати нам, змученим, у поганому настрої, нещасним, збайдужілим, - тягнути віз. Пастка, щоб ми ніколи не переставали тягнути. Скільки речей змінилося би, якби ми могли тішитися скарбами, якими володіємо!
Бруно Ферреро
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт" .
